Бризгайло Сергій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бризгайло Сергій Володимирович
 Солдат
Загальна інформація
Народження10 червня 1979(1979-06-10)
Дворічна, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Смерть28 серпня 2014(2014-08-28)[1] (35 років)
Новозар'ївка, Старобешівський район, Донецька область, Україна
ПохованняМіське кладовище № 18 (Харків)d
Псевдо«Панама»
Військова служба
Роки служби2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Механізовані війська
Формування
 92 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Сергі́й Володи́мирович Бризга́йло (нар. 10 червня 1979(19790610) — пом. 28 серпня 2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Короткий життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1979 року в смт Дворічна (Дворічанський район, Харківська область). Наприкінці 1990-х проходив строкову службу в лавах НГУ. 2011 року вступив на заочне відділення автодорожнього технікуму, спеціальність «будівництво та реконструкція доріг» — взимку 2015-го мав закінчити. Захоплювався історичною літературою, спортом. Працював охоронцем. Створив родину; виховували дітей.

Призваний за мобілізацією 2 серпня 2014-го, старший стрілець 92-ї окремої механізованої бригади, старший водій. Того ж серпня-місяця, перебуваючи вже на службі, наполіг щоб розписатися офіційно зі своєю цивільною дружиною Наталею.

28 серпня ротно-тактична група рухалась у район Старобешевого з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. За 5 км на схід від міста Комсомольське (Донецька область) о 4-й ранку колона потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ «Град», мінометів і танків та під вогонь ДРГ терористів. Тоді ж полягли Руслан Батраченко, Юрій Безщотний, Антон Бутирін, Андрій Деребченко, Олександр Карасик, Олександр Карпенко, Василь Лепетюха, Ігор Романцов, Сергій Чорний. Станом на грудень 2014 року перебував в списках полонених.[2]

Тіло Сергія перебувало в морзі Запоріжжя, ідентифіковане за експертизою ДНК. Похований у місті Харків, Алея почесних поховань міського кладовища № 18.

Залишились мама Тетяна Козловська, дружина Наталія Рожок, донька 2001 р.н. та син 2013 р.н.[3][4]

Нагороди та вшанування

[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

  • 25 листопада 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[5]
  • 20 жовтня 2016 року  — на будинку Дворічанського ліцею було відкрито меморіальну дошку.[6]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 5, місце 17
  • Вшановується 28 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[7]
  • Іловайський Хрест (посмертно)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://memorybook.org.ua/2/bryzgaylo.htm
  2. ↑ У полоні в бойовиків перебуває ще 490 полонених (список)
  3. ↑ Небесна Гвардія
  4. ↑ Харків'яни приєднаються до Маршу захисників у Києві
  5. ↑ Указ Президента України від 25 листопада 2015 року № 663/2015 «Про відзначення державними нагородами України».
  6. ↑ http://dvorichna-rda.gov.ua/news/id/8286[недоступне посилання]
  7. ↑ У Міноборони вшанували пам'ять загиблих захисників України

Джерела

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бризгайло_Сергій_Володимирович&oldid=40891704